У семи няньок без ока

54

Мені десять років, я займаюся фортепіано вдома у вчительки. Розучую складне вправу, поки вона вийшла. Чую гуркіт за спиною. Виявилося, трирічний син вчительки став ногами на сидіння свого велосипеда, не втримав рівновагу і впав. На крики прибігає мама. Як можу, обрисовываю їй ситуацію…

— А ти куди дивилася?!

В ноти дивилася! На клавіші дивилася! Око на спині у мене немає, а мої батьки платять не за те, щоб я доглядала за чужою дитиною, чи не так?

Мені 14. Разом з групою ровесників з мого двору захоплено граємо в «території», коли нас гукає перелякана молодша дівчинка. Причому гукає звідкись зверху — залізла на дах старого сараю, прогнила черепиця зламалася, і нога дівчинки застрягла в утворилася дірці. Кличемо її батьків.

— А ви куди дивилися?! Чому дозволили їй лізти?

Я вас благаю, ми його навіть не бачили до того. Адже це ви заборонили своєї восьмирічці гуляти з «невідповідними» однолітками, тому вона завжди одна, чи не так? Тоді чому винні ми?

Мені 23, я йду в супермаркет за подарунком племяшу. Компанію мені вирішила скласти колега з маленькою донькою. На виході з магазину нестямно волає арка, до нас мчить охорона… Як з’ясувалося, дівчинка сунула мамі в сумку невелику іграшку, яку вона відмовилася купити. Охорона магазину виявилася благодушній, нас відпустили з жартами і добрими побажаннями, але одразу по виході з магазину:

— А ти куди дивилася?! Адже Я не могла зрозуміти, чого вона мене за сумку смикає!

Блін! На іграшки дивилася. На їх зовнішній вигляд, ціни, якість виконання і матеріалів. Чи мені краще тебе зрозуміло, хто і навіщо тебе за сумку смикає?

Усім ви гарні, батьки. Ви виховуєте своїх дітей, оберігає їх від життєвих негараздів, вкладаєте частинку душі, жертвуєте всім заради їх щастя… якби ще не намагалися перекласти відповідальність за них на плечі всіх оточуючих — ціни б вам не було!