Зменшіть гучність.

48

Не те щоб задолбали, просто дивує, як багато і часто люди кричать. На рідних, на колег, на незнайомих людей. Не чуючи себе, не чуючи інших, вони сиплять образами і кричать.

А спокій їх бісить.

Ні, мама, не кричи на мене. Все одно вже нічого не виправиш у вчорашньому дні. Ти хочеш, щоб я вибачилася? Будь ласка, мені не складно, просто все це досить було сказати двома фразами і спокійним тоном.

Ні, коханий, не треба на мене кричати. Я не ідеальна, але і ти не подарунок. До того ж своїми криками ти травмуєш психіку дітей. Хочеш покричати — вийди на вулицю, але вдома я тобі кричати не дозволю.

Не варто на мене підвищувати голос, колега. Так, я накосячила. Але я знайшла в собі сили зізнатися в цьому відразу, а не тоді, коли моя маленька помилка наворотів б безліч проблем. Я зараз все виправлю, а якщо не вийде, тоді я попрошу допомоги. Так чи інакше, все буде як треба. І сенсу в цих лементах немає ніякого.

Тітонька, а з вами я взагалі вступати в діалог не стану, навушники з музикою мені в цьому посприяють. Мені байдуже, що ви спливає ненавистю і брызжете слиною з абсолютно невідомої мені причини. А місце не поступилася? Ну вибач, тітонько, я абсолютно задовбали після тринадцяти годин на роботі, в голові у мене коди, шифри, гасителі і шланги та я просто не здатна зараз з ким-небудь спілкуватися. І тим більше — піднімати свою дупу заради вашої.

Кожен день, день у день. Кричать всюди і на всіх. Їм відповідають, скандалять, ображають. А потім скаржаться. На те, які всі погані, на головний біль, високий тиск. Люди, що з вами? Чому не можна збавити гучність? Адже тоді вас буде набагато краще чути…